ClickCease
Запрошуємо на авторські екскурсії Львовом!!! Будемо раді Вас чути за номером +380676742426. До зустрічі!

Пам’ятник першому поїзду

ретропоїзд

Екскурсії по Львову. Памятники.

На Львівському вокзалі грає урочисто оркестр, сотні людей схвильовано купчаться на пероні, перекрикуються, махають руками і з нетерпінням вглядаються на захід. Чути перші звуки звіддалі: пхих-пхих!.., пхих-пхих!.., пхих-пхих!.. чшшшш-ш-ш-ш! – і великі клубки пари зриваються в небо, довго тягнуться білим небесним шарфом і наближаються до людей. Ось він – летить міцний залізний велетень, залізничний чорний кінь, який заглушливою рипучою сиреною сповіщає про свою появу – поїзд “Ярослав”, що прибуває з польського Перемишля до українського Львова. На дворі – погожий листопадовий четвертий день 1861 року, на годиннику – 14:30. Ура! Тричі! До Львова прибув перший український потяг!
Саме ця дата увійшла до анналів львівської історії, як знаменний день, день народження Львівської Залізниці. Того ж таки 1861 року було завершено будівництво Львівського вокзалу і головної, на той час, єдиної залізничної магістралі “Львів – Перемишль”, протяжністю у 97, 6 км. На всіх її сполучних станціях, Медичі, Мостиська, Судова Вишня, Мшана, стояв гурт людей і очікував на новотехнічне диво – 4-вагонний поїзд, який віз заможних панночок та панів до міста Лева. Люди плескали в долоні і в захваті проводжали поглядами тих, хто перебував всередині чудо-потяга.
З того часу пройшло більше 150 років, і сучасний люд вже не здивувати навіть найбільш автоматизованими високошвидкісними “хюндаями”. Та на згадку про першоприбулого паротяга до Львова у нашому місті таки поставили, чи, радше – притягнули, пам’ятник Першому Поїзду. Стоїть він на Приміському залізничному вокзалі, звідки курсують місцеві електрички і локальні автобуси по області, що поруч з Головним залізничним вокзалом. Сам Приміський Львівський вокзал був відкритий тільки у 1996 році, а пам’ятну згадку про першого львівського потяга поставили саме тут через обмаль місця на Головному вокзалі. Місцевий люд практично не звертає уваги на залізного “стариганя”, а от приїжджих завжди тягне заглянути всередину до ретро-потяга, дехто ж сприймає його як і досі курсуючий поїзд. Та от покататися на ньому тепер дійсно зась!
Величний чорний потяг-красень з блискучим тризубом-гербом на “носі” (колись на його місці красувалася радянська червона зірка), який “припаркувався” обабіч колій Приміського вокзалу, є історичною моделлю 1953 року, яку вже давним-давно ніхто не використовує. Проте ще кілька десятків років тому такий паротяг вважався найкращим у своєму роді за технічно-швидкісними характеристиками. За ним – декілька вагонів, – теж пережиток минувшини: найстаріший з них є 1915 року випуску, а ще – вантажний вагон-цистерна з надписом “Нєфть” 1950 року, та декілька інших непридатних для сучасності причіпних вагонів. Ці машини стали нецікавими для нашого люду вже у 60-х роках минулого століття. Адже поява електрики внесла свою лепту в життя суспільства: все було значно спрощено, економніше, а значить – популярніше і доступніше для людини. Крім того, старі потяги потребували великої кількості палива (вугілля, торфу) і не одну пару сильних рук, які мали постійно працювати в кочегарні і підтримувати правильну температуру для безперервного руху локомотива. Відтак шумні паротяги втратили свій економічний зиск і знялися з виробництва. І ті важкопрохідні локомотиви, які ще наші бабусі називали останнім технічним писком моди, можна лише побачити в музеях, – ну і у Львові на Приміському вокзалі!

Цікаво знати, що:
Перші львівські паротяги мали свою народну назву, яка, до речі, не надто подобалась тодішнім офіційним держ-структурам… – чортопхайка! Та й не з пустого місця, як кажуть українці, появилося таке порівняння. Коли ретро-поїзд рушав з місця, то видавав просто неможливо гучні для слуху звуки: все пихтіло, гаркало, рявкало і шипіло, а з димоходу виривалися такі “непролазні” клуби диму, що, здавалося, наче зривалася воєнна бомба, до того ж свисток-сповіщення про прибуття залізного рейкового коня теж звучав… як з того світу. Відтак, окрім захоплення, у людей виникало непереборне бажання зійти з потяга і тікати чимдуж подалі від страшної і “галасливої” машини. А той факт, що поїзд не тягнули спереду коні, а чи воли (як працювали перші львівські трамваї), а він самостійно рухався – взагалі був малозрозумілим для більшості. Емоційні відчайдухи, які мали оказію заглянути у котельню локомотива, побачивши закопчених в димі і торф’яному пилу, чорних робітників, великий котлован з яскравим полум’ям, бігли і наввипередки всім розказували, що бачили справжнісіньке пекло, а чудо-поїзд пхає не хто інший, як сам люцифер… Ось так з напівжартами-напівпереляком оцінював львівський люд технічне ноу-хау свого часу.
Львівський ретро-потяг таки показав, що ще має диму в трубоходах! 5 березня 2014 року з нагоди 200-річчя від Дня народження Тараса Шевченка, старенький паротяг зрушили з місця: добротно заправили вугіллям – і нумо возити туристів. Атракція була неймовірна: звук ретро-локомотива долинав навіть за 50 км, а пара стелилася довжелезним шарфом поверх поїзда, поважно спадаючи позаду на рейки. Неймовірну нагоду поїздити стареньким ветераном-паротягом мав кожен охочий. Маршрут був символічний: головний залізничний вокзал – станція “Підзамче” – парк “Знесіння” – станція “Личаків” – парк “Знесіння” – станція “Підзамче”. Організатори такої чудо-мандрівки пообіцяли через деякий час зробити рейс регулярним. Тому – валізи в руки, і нумо до Львова! А зараз пропонуємо Вам не менш цікаву мандрвіку на справжньому Львівському трамвайчику.

comments powered by HyperComments
0 0 votes
Article Rating
0 Comments
Inline Feedbacks
View all comments