Екскурсії по Львову. Парки.
Львів, переповнений романтичними та таємничими місцями, щороку вабить до себе все більше і більше туристів. У цьому місті прекрасно поєднується загадкова історія кількох культурних епох та впорядкована сучасність. Сьогодні, прогулючись серед розкішних паркових алей міста, які надихають тільки на приємні відчуття та романтику, можна і не здогадуватись, що ще півстоліття тому ці місця були наповнені сумом та риданнями… Однією з таких територій Львова є парк “Цитадель”, що знаходиться в Галицькому районі міста на узвишші трьох вершин: Шембека (Вроновських), Познаньської (Пелчинської) і Жебрацької. Львівський парк “Цитадель”, попри його унікальну знаковість для української історії, тільки на початку 2012 року був зареєстрований як природоохоронний та архітектурний об’єкт національного значення.
“Цитадель” – таку назву парк отримав неспроста. Й по нині на території парку стоять давні фортифікаційні укріплення, частина яких перейшла у приватну власність під забудову готельно-ресторанного комплексу. Сьогодні – це місце прогулянок, розваг і елітного відпочинку, а ще понад 50 років тому тут було моторошно ходити навіть при світлі дня…
Ще на початку 17 ст., коли світ вирішував повстаннями і війнами територіальні питання, Львів – така спокуслива територія для кількох країн, був неналежним чином захищений від зовнішніх втручань. Саме на основних підступах в місто – з південно-східної і південно-західної сторони, які були відкритими й доступними для потенційних ворогів, вирішили звести міцні форти. Вже у 1635 році, за проектом королівського інженера Фрідріха Гектанта, на сторожі міста постала перша бастіонна архітекутура – міцний вал попри Познанську гору і узвишшя Шемберга. Продовжили укріпляти місто впродовж 1635-1640 рр. інші фортифікатори – Ян Боні та Андрей Прихильний, які “просунули” укріплення на захід до Жебрацької (Калічої) гори і побудували там мурований шпиталь та костел Святого Лазаря. Новозбудована захисна споруда була вперше “апробована” у 1655 році військами Богдана Хмельницького під час облоги міста. А вже 1672 року, коли на Львів напали турки під проводом султанського намісника Капудана Баші, цитадель піддали рекострукції, звівши на горі Шембека (Вроновських) потужні земляні укріплення у вигляді багатогранного бастіонного комплексу – Турецькі шанці.
Після входу Галичини у 1722 році до складу Австро-Угорщини, форти вирішили розібрати. Адже за тодішніми мірками ці укріплення вже давно не відповідали міцним охоронним конструкціям. Відтак більше, ніж півстоліття Львів залишався відкритим і незахищеним, а країни-сусідки вже давно накинули оком на його слабке місце…
Поштовхом для відновлення середньовічних львівських фортів стала “Весна народів” 1848 року, коли всі народності, які входили до Австро-Угорської імперії, вирішили протестувати проти свого поневолення Габсбургами. Чільна влада зрозуміла, що штурмом місто не взяти, якщо воно буде міцно з усіх боків захищене. Зрівнявши в суцільне плато три гори – Шембека, Каліча і Пелчинська, почали зводити нові оборонні споруди. Австрія в цих будівельних маневрах повела себе як тактовна цивілізована держава: перед початком робіт провела археологічні розкопки, під час яких виявилося, що місце сучасної Цитаделі, а тоді – тільки майбутніх фортів, колись було дохристиянським капищем – територією поклоніння язичницьким богам. Тут викопали кілька кам’яних баб, які згодом передали в музей Оссоленіума (нині – Національна бібліотека ім. Стефаника), звідкіля ті невдовзі зникли… За територію під новий форт габсбурзьській владі довелось чимало “повоювати” з місцевою багачкою, власницею більшої половини цієї території, графинею Гуменською. Тільки після її смерті у 1872 році, вдалося отримати офіційні документи, які й дозволяли подальше будівництво.
З рівнем мурованих валів і фортів зростав і економічний рівень міста: успішно відкривалися такі промислові об’єкти, як цегельні, вапнярки, слюсарні і навіть майстерні, в яких на розхват вироблялися лопати, молотки, тачки та вози. Здавалося, що спорудженням нової Цитаделі зайнялося все місто. Вже невдовзі на окраїні Львова виросли чотири високі вежі – максиміліанівські вежі: дві вищі вежі розташувалися на самому краю міста, в яких утримувалася вся бойова артелерія, інші дві вежі – малі вежі, охороняли корпусні казарми з іншого боку форту. Навкруги оборонної споруди був зведений високий мур, який до сьогодні не зберігся. Цитадель була споруджена таким чином, що кожна з башт мала сухі рови та підйомні мости, що давало змогу при потребі швидко і надійно відсторонити ворога. Зараз історики подейкують, що Цитадель була cконструйована аніскільки для оборони міста, а для того, аби в непередбачуваних обставинах чинна влада змогла спокійнісінько вислизнути з повстаньских лещат. До речі, сам творець проекту Цитаделі, так і залишився невідомий для історії міста.
Коли обертів набрала Перша Світова війна, австрійці і не думали скористатися фортом, а чимдуж тікали подалі зі Львова. Згодом прийшли росіяни, яким теж цільово Цитадель виявилася непотрібною. І лише під час українсько-польского повстання 1918 року форт таки постраждав – наслідки бою можна побачити і сьогодні. Відтак кошти міста були майже розграбовані, а тому відновити міське оборонне укріплення було просто нічим. В центральних казармах, які вціліли, розмістилась польска піхота, а зруйновані окружні вали почали слугувати для спортивних трибун – саме тут проводилися перші футбольні турніри у Львові. Вже напочатку Другої Світової війни, коли польскі формування утримували натиск німецької артилерії, Цитадель зазнала наймасштабніших руйнацій за всю історію свого існування: поляками були приведені в дію дві військові гармати, які тут-же знешкодили пікерувальною технікою німці, і цим самим майже вщент розвалили західну вежу. Остаточно один з “максіміліанів” був зруйнований авіаційним нальотом в травні 1944 року. Під час війни Цитадель переформували в концтабір “Шталаг-328”, де німці утримували різнонаціональних полонених. Тут, за свідченням істориків, був розроблений план дій щодо бактеріологічного знищення німецьких ворогів – заразити тифозними вошами кожного, хто попадеться на їхньому шляху. Таким чином повністю здоровий полонений після контакту з заразою через два тижні вже лежав метрвим на сирій земляній підлозі. Трупи скидали в казармних підвалах і поливали вапном, аби дезенфікувати приміщення. Вже невдовзі радянські розвідники утилізували місце розповсюдження тифозних вошей і вигнали німців з їхньої облоги. Відтоді ніхто так і не наважився проводити розкопки на території Цитаделі… А три роки тому на горе-місці встановили пам’ятного хреста – на згадку про всіх загиблих через фашистські тортури. В післявоєнні роки Цитадель служила військовою частиною для радянської армії, а в 70-хх роках тут були склади заводу “Електрон”. Згодом форт Цитадель почав заростати рослинністю, на деякий час його обладнали під кінотеатр, але вечірні покази кінострічок тривали недовго.
За часів незалежності міська влада посприяла відновленню Цитаделі – передала у користування приватним особам, а ті, в свою чергу, привели до порядку і паркову зону оборонних споруд. Зараз частково відреставровані і по-сучасному зреконструйовані дві вежі: та, яка належить книгосховищу Національної бібліотеки Василя Стефаника, і та, де зараз розміщений фешенебельний 5-зірковий готель. Нові власники озеленили територію парку, а за кошт місцевої влади були відреставровані алеї. Дві малі вежі залишилися неторканими, на одній з яких встановлений щит із надписом Антуана де Сент-Екзюпері: “Насамперед я житель, і я врятую тебе, моя фортеця, моя цитадель…”. Попри сумну історію, це місце є однією з найромантичніших “точок” для всіх закоханих пар.
Відвідати парк та дізнатись цікаву інформацію Ви можете під час вело-екскурсії “Зелена мапа Львова”.