ClickCease
Запрошуємо на авторські екскурсії Львовом!!! Будемо раді Вас чути за номером +380676742426. До зустрічі!

Львів: там, де збуваються мрії

…Поїзд із Одеси до Львова прибув о 6 годині ранку. Дорогою мені не спалося: весь час, вдивляючись у сутінки за вікном, порівнював своє моряцьке місто із картинками Львова з путівника. Їхав до Львова вперше, та й про сам Львів знав небагато, а конкретніше – всього три речі: культурна столиця, колоритні кафе (що їх називають тут “кнайпами” я дізнався лишень згодом), говорити тут треба виключно українською мовою (як виявилося – то одна з тих львівських веселих небилиць, якими лякають туристів)…
Замість ранкової зорі і хорошої погоди наш поїзд десь за кілометр перед Львовом зустрів дощ. Тому підгледіти з вікна поїзда красу галицької столиці майже не вдалося. Львів виглядав так, наче місто-примара… Тим часом поїзд зупинився. Я зійшов на перон. Дощ не падав і я підняв голову догори… “Сучасний дебаркадер був виготовлений в Остраві.., в Чехії… Це метал і броньоване скло… Інженерія і мистецтво у Львові прекрасно поєднуються…”, – я побачив напівповернуту до мене посмішку низькорослого підстаркуватого чоловіка. Він ще хвилю постояв і пішов… Вже через півдня своєї мандрівки Львовом я зрозумів, що кожен львів’янин має за обов’язок знати історію кожного куточка свого міста, чим і невимовно пишається!
Найперше хотілося скуштувати львівської кави. Покинувши перон, зайшов в середину львівського вокзалу. Там метушилися туристи-поляки, туристи-німці, туристи-росіяни…і Львів тут відчувався найменше… (Десь вже по дорозі додому я усвідомив, що Львів – не лише культурний осередок країни, але й, що Львів – повноправна столиця українського туризму… До слова, запитавши на вулиці у бабусі, яка чисельність населення у Львові, отримав приголомшливу відповідь: “…Понад мільйон.., але то, якщо враховувати всіх студентів і львівських туристів…”)
Вийшовши на вулицю, відчув, що таке дощ по-львівськи…– це знижка від добродушного львівського таксиста “на 10 гривень дешевше поїдемо, сідайте, а то намокнете – простудитесь”. Бажання випити кави-зі-Львова все-таки перемогло.
Львівська вокзальна кава на смак – як звичайна кава. Незвичайним було те, що мені її не просто продали, а додали ще трохи традиційного львівського гумору, мовляв, “туристи їдуть до нас каву копати”. Мені її продали з львівською посмішкою, з львівською доброзичливістю, з львівським побажанням прийти ще…Та й навіть географічно, по дорозі назад, розминутися з вокзальною кавою зі Львова просто неможливо! А от копати каву у Львові дійсно можна спробувати! – Кавова шахта розмістилася у самому центрі міста, до якої запросто вас відведуть добродушні львів’яни.
Після львівської кави захотілося львівського трамваю, отого, що “по двох паралелях летить” під “дощ по вулицях Львова” (з однойменної пісні про львівський дощ). Ранкові львівські трамваї, як виявляється, нічим не відрізняються від інших міських трамваїв: бабусі з клунками, які їдуть “на всі гроші” до кінцевої зупинки і сонні контролери – традиційні пасажири цього виду транспорту. Та ба, трамваї у Львові мають свій особливий колорит. “Їх як запустили у 1894 році, – то і відтоді нічого не змінилося.., – так і залишилися… запущеними”.., – бурмотіла собі під ніс львівська пані чи то з гумором, а чи з сердитістю. Ще особливого шарму першим електричним додавала їхня повільна поважність, з якою вони курсували містом. За той час можна було розглядати всю маршрутну місцевість: маленькі, переважно 4-поверхові будиночки з миловидними балконами та загадковими скульптурами на фасадах, модерні з яскравими вітринами магазини, паби, піцерії, аптеки, цукерні…– все це нагадувало якийсь незвичний архітектурний карнавал, від якого…просто неможливо відірвати погляд…
Ще більше карнавалу, але в дії, мені подарував центр міста Лева. Центральна частина столиці Галіції – це справжнісіньке казкове місто, фантастична оаза львівського полісу. Феєрія людей, вуличний театр, площа атракцій – ось, що таке центр Львова. Вдень тут ходять австрійські квіткарки з кошиками, повних різноманітних квітів та льодяників, виграють веселої вуличні музики на традиційних баяні та цимбалах, стоять живі скульптури лицарів, графинь, дон-жуанів, роз’їжджають справжні королівські карети, продають смачні львівські прецлі та смажать каштани вуличні крамарі. А вночі у Львові вирує своє життя: під вогнями ліхтарів танцює сальсу на центральній площі міста тутешній люд, захопливе вогняне видовище теж збирає чимало глядачів, а звідкілясь лунає гучна українська пісня, що пробирає аж до мурашок по тілу. А є місцини у центральному Львові, які ваблять приїжджих, як вдень, так і вночі – це колоритні кафе та ресторанчики або ж кнайпи, як говорять львів’яни, де, крім смачнющих національних наїдків подають не менш смачні та оригінальні напої: гасівки, солярки, нафтівки, гримівки, бензинівки… То ж, якщо пробувати – то цілий день! Ну, а навіть цілого дня не вистачить для того, аби посмакувати тутешньої кави: в деяких закладах Львова її готують за понад тридцятьма старовинними рецептами. Тут не можливо не хвалитися, правда-ж?
Полишаючи площу Ринок та пройшовшись центральною стометрівкою на проспекті Свободи, вирішив подивитися на те, за чим, власне, і приїхав, сакральні пам’ятки архітектури: церкви, костели, монастирі, каплиці. Мистецтво і релігія – це ще дві речі, які у Львові якнайкраще поєднані у всій своїй довершеності. Багато чого тут є незрозумілим навіть для самих львів’ян, залишається здогадкою для науковців та мистецтвознавців. Каплиця Боїмів, Костел Єзуїтів, Латинський Собор-Катедра, Домініканський Собор, Вірменська церква, Собор Святого Юрія..,– в цих храмах збереглося чимало незвичних історій, від яких не відмовився б навіть найбайдужіший до релігії. Сакральний Львів, який будували українці, поляки, австро-угорці, євреї, і дотепер зберігає в собі таємничість їхніх творінь. Львів – це, мабуть, одне з найбільш релігійних міст. Бо саме тут серед галасливої урбанізації, посеред міста прогресивного й сучасного, серед скупчення найрізноманітніших людей багатьох національностей віра в Бога є чимось таким же традиційним і усталеним для львів’ян, як пити каву зранку і казати “Добридень” навіть малознайомому пану.
У Львові все надихає. Навіть маленькі вулички, на яких, на перший погляд, можна заблукати, спонукають до романтики, до ніжності, до приємних спогадів. “Дороги всі ведуть до серця Львова” – кажуть львів’яни. Ба й дійсно! Піднявшись на Ратушу – центральну споруду міста, можна побачити, що центр львівського полісу, як сонце, від якого відходять вулички-промінчики. А ще з цієї точки не можна не помітити красу львівських дахів. Найзапекліші тутешні екстримали можуть навіть організувати Вам екскурсія по Львову даховим – і перед Вами відкриється зовсім інша історія про зовсім інший Львів.
Львів – це маленький Париж, Львів – це побратим Праги, Львів – це близнюк Кракова… Ні… Львів – це є Львів: для кожного свій.
…Вертатися зовсім не хотілося. Хотілося дивитися й бачити, слухати й чути, пізнавати і знати, мріяти й бути у мрії. Про Париж кажуть: “Побачити Париж і умерти”. Про Львів скажу: “Побачити Львів і повернутися ще раз, і ще раз, і ще раз…”.
P. S. Зазирнувши на одну з львівських дахівок, де розмістився заклопотаний пан-трубочист, я кинув йому у трубу монетку (як порекомендували мені львів’яни) і за традицією, а чи за легендою, загадав бажання. Їдьте до Львова – тут мрії збуваються!

Подорожуючий

comments powered by HyperComments
0 0 votes
Article Rating
0 Comments
Inline Feedbacks
View all comments