Кожні четвер та суботу виїзди на екскурсію "Карпатський трамвай". Бронюйте місця завчасно!

Комплекс Успенської церкви – перлина української ар...

пам’ятки львова, екскурсії по львову

Екскурсії по Львову. Храми.

Вул. Руська 5/7.
У розвитку “золотої доби Ренесансу” в архітектурі Львова велику роль відіграло Львівське Успенське братство, яке збудувало величний громадсько-культовий ансамбль. Він має єдиний архітектурний стиль, але трактування архітектурних форм у кожній споруді своєрідне. Одна з будівель – вежа Корнякта – у XVI столітті була найвищою в Україні.
Успенська церква має свою історію та передісторію. Побудований братством храм мав своїх трьох попередників. Але найбільше все ж нас цікавить архітектурне творіння, яке дійшло до наших часів. Збудований протягом 1572-1629 рр. новий ансамбль Успенської церкви охоплює три об’єкти: вежу-дзвіницю (вона носить ім’я Корнякта), Трьохсвятительську каплицю та Успенську церкву. Найраніше була побудована вежа. Архітектором вежі Успенської церкви став надзвичайно талановитий львівський будівничий Петро Барбон. У її творенні, яке тривало з 1572 по 1578 рік, взяв участь також Павло Римлянин. У своїй хроніці львівський історик Варфоловій Зиморович під 1578 роком записав: “…Костянтин Корнякт вежу руську, піраміді подібну, способом йонським, коштом немалим… до кінця допровадив, а крім цього дзвоном крицевим голосною вчинив”.
Вежа Успенської церкви розчленована поясками на яруси, які щодалі вгору зменшуються. Кожен ярус має арки видовжених пропорцій. Такі членування, форма арок та увінчання башти ілюзорно підкреслюють висотність Успенської церкви. Її вежа була багатофункціональною – це була дзвіниця, у випадку воєнних вторгнень оборонна башта і у мирний час – спостережний пункт. Відтак, при розмірах фундаментів 15 і 16 метрів висота вежі становила 65 метрів. Стіни вежі були викладені з ламаного каменю і обкладені тесаним каменем. Перед завершенням будівництва на вежі було підвішено вилитий на кошти Костянтина Корнякта найбільший у ті часи в Галичині дзвін, названий “Кирилом”, діаметром 2 метри. Навколо цього дзвону розпочався тривалий конфлікт між Успенським братством і його сусідами – отцями домініканами. Останні у клопотаннях до короля і міського магістрату дорікали “успенцям”, що їхні дзвони є найбільшими за всі існуючі в польській державі.
Занепокоєння зі сторони домініканів було викликане, зрештою, не лише розмірами, але й звуком, що “заважає слухати проповідь у костьолі”. Варфоломій Зиморович записав у хроніці: “Дзвін є мідним, надто великим і голосним, подібним до митрополичого, проте не тішить вуха тих, хто має делікатний слух, бо звук його хриплий, чи, радше, бубнить він по-сільському”. Та, не зважаючи на це, “Кирило” невдовзі став виконувати функції головного дзвону Львова, в який били під час тривоги, полум’я, природних лих, на смерть знатних осіб незалежно від їхнього віросповідання.
Пожежа 1616 року, яка знищила значну частину Львова, нанесла значної шкоди Руській вулиці. Дуже потерпіла і вежа Корнякта. Розжарився її олов’яно-свинцевий дах, і вежа, як писав хроніст, “краплями, що падали додолу, оплакувала свою загибель”. Відновлений дах вежі зруйнувала турецька артилерія під час облоги міста 1672 року.
Нове барочне завершення вежі Успенської церкви з високим ліхтарем в оточенні чотирьох кручених шпилів, як і ще один, четвертий, ярус висотою 7,85 м, належать архітектору Петру Беберу. Доповнення Бебера були завершені 1695 року. Вони надали вежі більшої легкості і стрункості, підкреслили вишукану простоту розчленовану пілястрами (“імітованими колонами”) монументальних стін, добірний ритм горизонтальних членувань.
Виконуючи роль дзвіниці, вежа Корнякта використовувалась і в інших цілях, зокрема як спостережний пункт. Відомий з історії випадок, коли під час облоги міста шведськими військами, спостерігач з вежі влучним пострілом з лука збив капелюх з голови шведського короля Карла ХІІ.
Під час релігійних свят, а особливо храмового свята Успіння Богородиці та свята Петра і Павла, на галереї верхнього ярусу грала капела і виступав братський хор.
У приміщеннях вежі Успенської церкви у Львові тривалий час зберігалась бібліотека братства, що славилась, як одна з найбагатших в Україні. Її збірку, за свідченням учасників, становили, крім книг вітчизняних авторів, також твори Езопа, Геліодора, Демосфена, Вергілія, Горація, Овідія, Цицерона, Петрарки. На жаль, ця чудова бібліотека Успенської церкви згоріла під час пожежі 1779 року.
Вежа Корнякта стала своєрідним гербом Львівського Успенського братства. Її зображення зустрічаємо на братських печатках, видавничій марці. І сьогодні вона є одним із символів Львова.
За досконалістю і красою форм Корняктівська вежа може конкурувати з кращими зразками європейської архітектури того часу (XVI століття).
Після закінчення будівництва вежі Корнякта братство, не зважуючись одразу на спорудження церкви, вирішило приступити до будови нової каплиці. Фундатор її Костянтин Корнякт, заплативши 140 талерів, уклав 1584 року з архітектором Андрієм Підлісним угоду про будівництво “руської церкви”. Про це є також згадка у грамоті польського короля Стефана Баторія, де говориться про каплицю, як про “братську церкву”, спорудження якої розпочалось біля вежі.
У планувально-просторовій структурі архітектоніка (будівельне мистецтво, довершеність) каплиці відзначається надзвичайною ясністю і простотою. В основі її лежить прямокутний об’єм, характерний для класичного типу ренесансної архітектури. Гладкі високі стіни розчленовано колонами, на яких покладено легкий антаблемент (горизонтальна “дошка”, частина споруди, яка “лежить” на колонах і “тримає” дах), фриз (“тильна сторона” антаблемента) якого оздоблений розетами (орнаментальні прикраси круглої форми у вигляді квітки, яка розпустилась) і крилатими голівками ангелів. Крайні поля західної стіни виповнюють великі напівциркульні вікна, а середнє – вхідні двері з прекрасним порталом, чи не найкращим у Львові. В декорі широко використано притаманний українському декоративному мистецтву мотив виноградної лози та листя аканту. Цікавий акцент порталу – рельєфні профільні зображення чоловічих голів у нижній частині вхідної арки. На особливу увагу заслуговують також ковані двері, густо всипані об’ємними розетками (випуклими квітами). Це прекрасний взірець львівського ковальського ремесла.
Завершується каплиця трьома банями на багатогранних барабанах з ліхтарями, що логічно відповідають членуванню фасадної стіни.
Три куполи, як це характерно для українського культового будівництва, відповідають внутрішньому тридільному поділу каплиці, який здійснив Андрій Підлісний за допомогою оригінального архітектурного рішення. Замість колон тут застосовано складну систему арок та парусів, що утримують куполи. Вражає щедре декоративне оздоблення інтер’єра каплиці. Куполи вкриті розписом, що імітує мозаїку, та багатою ліпниною. В декорі перегукуються соковиті грона виноградної лози та пишний рослинний орнамент на площинах арок і парусів, а все разом – з теплою живою фактурою тесаного каменю. Невід’ємною складовою частиною інтер’єра був іконостас, який, на замовлення братства, виготовив львівський художник Олександр Ляницький. На жаль, до нашого часу він не зберігся, зате в доброму стані збереглися інші пам’ятки іконопису.
Після пожежі 1671 року каплицю на свої кошти відбудував член братства Олексій Балабан, про що й сьогодні свідчить напис, вміщений над порталом вхідних дверей.
Третя частина ансамблю – церква Успіння Богоматері. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин згодом – Войтіх Капінос та Амброзій Прихильний. Будівництво тривало з перервами від 1591 до 1629 року.
Зовні Успенська церква відкрита для огляду зі сторони Підвальної та вулиці Руської.
У просторовій композиції церкви, як і каплиці, втілено традиційний тип українських тридільних, триверхих дерев’яних церков. У споруді своєрідно поєднуються західні ренесансні та українські будівельні традиції, що виявилися у базилікальному плані, архітектурному декорі та традиційних купольних завершеннях.
Бездоганні, точно вивірені пропорції, масштабні співвідношення, гармонія благородних форм і ліній, чистота рисунку, врівноважені спокійні ритми площин та об’ємів, складаючи самостійну естетичну вартість в художньо-архітектурному образі церкви, надають споруді героїко-монументального, епічного звучання.
На фризі розміщено рельєфні, різьблені в камені сюжетні сцени на євангельські та біблійні сюжети. З південної сторони – “Мелхіседек і Авраам”, “Жертвоприношення Авраама”, “Благовіщення”, “Успіння”, з подвір’я – “Святий Миколай”, “Деісус”, “Святий Юрій”.
Інтер’єр Успенської церкви складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтарної частини. Нава розділена колонами на три частини. У центральній з них чотири тосканські колони підтримують кесонований купол (з прямокутними заглибленнями). Кесони (заглиблення) декоровані стюковими (з міцного гіпсу) розетами. Світло в Успенську церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами відомого львівського художника першої третини ХХ століття Петра Холодного. Це – “Київська Русь”, “Галицька Русь” та “фундатори Успенської церкви”. На останньому зображено гетьмана Війська Запорозького, уродженця села Кульчиці на Львівщині Петра Конашевича-Сагайдачного. Він заповів на братську школу 1500 золотих.
Попри велику кількість архітектурних нашарувань, тривалість будівництва, комплекс Успенської церкви має архітектурну монументальність, простоту загальної композиції і високу культуру обробки деталей. Вона є високим зразком української архітектури доби Відродження.

Оглянути Комплекс Успенської церкви Ви зможете під час екскурсій “Середньовічний Львів“, “Сім чудес Львова” або “Храми Львова” .

comments powered by HyperComments