В период літнього сезону: регулярні виїзди в Карпати - Скелі Тустані, Говерла, озеро Синевир, Карпатський трамвайчик. Бронюйте місця завчасно!

Пам’ятник першому поїзду

ретропоїзд

Екскурсії по Львову. Памятники.

На Львівському вокзалі грає урочисто оркестр, сотні людей схвильовано купчаться на пероні, перекрикуються, махають руками і з нетерпінням вглядаються на захід. Чути перші звуки звіддалі: пхих-пхих!.., пхих-пхих!.., пхих-пхих!.. чшшшш-ш-ш-ш! – і великі клубки пари зриваються в небо, довго тягнуться білим небесним шарфом і наближаються до людей. Ось він – летить міцний залізний велетень, залізничний чорний кінь, який заглушливою рипучою сиреною сповіщає про свою появу – поїзд “Ярослав”, що прибуває з польського Перемишля до українського Львова. На дворі – погожий листопадовий четвертий день 1861 року, на годиннику – 14:30. Ура! Тричі! До Львова прибув перший український потяг!
Саме ця дата увійшла до анналів львівської історії, як знаменний день, день народження Львівської Залізниці. Того ж таки 1861 року було завершено будівництво Львівського вокзалу і головної, на той час, єдиної залізничної магістралі “Львів – Перемишль”, протяжністю у 97, 6 км. На всіх її сполучних станціях, Медичі, Мостиська, Судова Вишня, Мшана, стояв гурт людей і очікував на новотехнічне диво – 4-вагонний поїзд, який віз заможних панночок та панів до міста Лева. Люди плескали в долоні і в захваті проводжали поглядами тих, хто перебував всередині чудо-потяга.
З того часу пройшло більше 150 років, і сучасний люд вже не здивувати навіть найбільш автоматизованими високошвидкісними “хюндаями”. Та на згадку про першоприбулого паротяга до Львова у нашому місті таки поставили, чи, радше – притягнули, пам’ятник Першому Поїзду. Стоїть він на Приміському залізничному вокзалі, звідки курсують місцеві електрички і локальні автобуси по області, що поруч з Головним залізничним вокзалом. Сам Приміський Львівський вокзал був відкритий тільки у 1996 році, а пам’ятну згадку про першого львівського потяга поставили саме тут через обмаль місця на Головному вокзалі. Місцевий люд практично не звертає уваги на залізного “стариганя”, а от приїжджих завжди тягне заглянути всередину до ретро-потяга, дехто ж сприймає його як і досі курсуючий поїзд. Та от покататися на ньому тепер дійсно зась!
Величний чорний потяг-красень з блискучим тризубом-гербом на “носі” (колись на його місці красувалася радянська червона зірка), який “припаркувався” обабіч колій Приміського вокзалу, є історичною моделлю 1953 року, яку вже давним-давно ніхто не використовує. Проте ще кілька десятків років тому такий паротяг вважався найкращим у своєму роді за технічно-швидкісними характеристиками. За ним – декілька вагонів, – теж пережиток минувшини: найстаріший з них є 1915 року випуску, а ще – вантажний вагон-цистерна з надписом “Нєфть” 1950 року, та декілька інших непридатних для сучасності причіпних вагонів. Ці машини стали нецікавими для нашого люду вже у 60-х роках минулого століття. Адже поява електрики внесла свою лепту в життя суспільства: все було значно спрощено, економніше, а значить – популярніше і доступніше для людини. Крім того, старі потяги потребували великої кількості палива (вугілля, торфу) і не одну пару сильних рук, які мали постійно працювати в кочегарні і підтримувати правильну температуру для безперервного руху локомотива. Відтак шумні паротяги втратили свій економічний зиск і знялися з виробництва. І ті важкопрохідні локомотиви, які ще наші бабусі називали останнім технічним писком моди, можна лише побачити в музеях, – ну і у Львові на Приміському вокзалі!

Цікаво знати, що:
Перші львівські паротяги мали свою народну назву, яка, до речі, не надто подобалась тодішнім офіційним держ-структурам… – чортопхайка! Та й не з пустого місця, як кажуть українці, появилося таке порівняння. Коли ретро-поїзд рушав з місця, то видавав просто неможливо гучні для слуху звуки: все пихтіло, гаркало, рявкало і шипіло, а з димоходу виривалися такі “непролазні” клуби диму, що, здавалося, наче зривалася воєнна бомба, до того ж свисток-сповіщення про прибуття залізного рейкового коня теж звучав… як з того світу. Відтак, окрім захоплення, у людей виникало непереборне бажання зійти з потяга і тікати чимдуж подалі від страшної і “галасливої” машини. А той факт, що поїзд не тягнули спереду коні, а чи воли (як працювали перші львівські трамваї), а він самостійно рухався – взагалі був малозрозумілим для більшості. Емоційні відчайдухи, які мали оказію заглянути у котельню локомотива, побачивши закопчених в димі і торф’яному пилу, чорних робітників, великий котлован з яскравим полум’ям, бігли і наввипередки всім розказували, що бачили справжнісіньке пекло, а чудо-поїзд пхає не хто інший, як сам люцифер… Ось так з напівжартами-напівпереляком оцінював львівський люд технічне ноу-хау свого часу.
Львівський ретро-потяг таки показав, що ще має диму в трубоходах! 5 березня 2014 року з нагоди 200-річчя від Дня народження Тараса Шевченка, старенький паротяг зрушили з місця: добротно заправили вугіллям – і нумо возити туристів. Атракція була неймовірна: звук ретро-локомотива долинав навіть за 50 км, а пара стелилася довжелезним шарфом поверх поїзда, поважно спадаючи позаду на рейки. Неймовірну нагоду поїздити стареньким ветераном-паротягом мав кожен охочий. Маршрут був символічний: головний залізничний вокзал – станція “Підзамче” – парк “Знесіння” – станція “Личаків” – парк “Знесіння” – станція “Підзамче”. Організатори такої чудо-мандрівки пообіцяли через деякий час зробити рейс регулярним. Тому – валізи в руки, і нумо до Львова! А зараз пропонуємо Вам не менш цікаву мандрвіку на справжньому Львівському трамвайчику.

comments powered by HyperComments