ClickCease
Запрошуємо на авторські екскурсії Львовом!!! Будемо раді Вас чути за номером +380676742426. До зустрічі!

Карпатські лавини: застережений – отже, врятований!...

Із туристичного захисту (притулку – ред.) на 
Заросляку під Ворохтою, що 20 січня цього року
відкопали з-під снігу тіло Витовта Савіцького, урядовця
 державних лісів з Луцька, який загинув минулого тижня
під сніговою лявіною. Над розкопуванням лявіни
працювало 20 вояків. Газета “Діло”, №14, 22 січня 1938 року.

У кінці вісімдесятих років я був охоплений ідеєю висотних сходжень без намету. На схилах Чорногори та Свидовця я та Сергій Озерківський* спорудили протягом двох років понад десяток іглу та снігових печер. Задум та ідея були успішними: під час висотних сходжень при достатньому сніговому покрові досить однієї-двох дюралевих лопат та пилки садівника, щоб з комфортом провести ніч.

Та стався один випадок, про який варто розповісти.
Це було у лютневу ніч 1988 року неподалік гори Степанець – однієї з вершин Чорногорського хребта. Напередодні ми з приятелем успішно збудували з насту іглу. День видався відносно теплим. Та надвечір мороз відчутно посилився і ми, втомлені переходом, вляглися у свою архітектурну новацію.
Та опівночі нас розбудив тріск з протяжним гуркотом, що радше нагадував гарматний постріл. Протираючи очі, ми стали міркувати, що то воно таке було. Спершу гадка була, що це грім – бувають же грози і в лютому. Але ж вчора ніщо не віщувало погіршення погоди. Може, це літак минав звуковий бар’єр? А, може, старий снаряд з часів австро-російської війни вибухнув? Хоч як не хотілося виходити зі свого затишного сховку, проте з цікавості ми виповзли з нього.
Перед нами сяяла залита місячним сяйвом Чорногора. Легкий подув вітру зносив з Попа Івана останні хмарини, небо мерехтіло тисячами зірок. Ми нічого особливого не побачили і, не розгадавши причини таємничого тріску, знов заснули вбивчим сном.
Та вранці ми зрозуміли, що були за крок від загибелі. Нижче нас якихось двадцять метрів змією вився відлам снігової лінії, а далеко внизу виднів язик лавини. Трохи вище над нами снігова площина також просіла довгою звивистою тріщиною…
Пізніше, мандруючи Карпатами, не щороку можна було побачити сліди руйнівних лавин. Особливо лавинопродуктивними були 1984, 1986, 1996 та 1997 роки. Але це лише моє особисте спостереження. Оскільки я ніколи не ставив собі за мету стати мисливцем за лавиною. Здебільшого географія моїх спостережень – це Чорногора, Свидовець та Горгани. Отже, це випадкові, несистематизовані спостереження.
На жаль, лавини в Карпатах – маловивчене явище. Кілька десятків років тому львівський географ Платон Третяк досліджував лавини на території Чорногорського хребта і навіть захистив кандидатську дисертацію. Проте після нього ніхто не продовжив вивчення лавин як горотворчого процесу. Ніхто не займався дослідженням та систематизацією цього явища і у напрямі попередження надзвичайних ситуацій, що загрожують людському життю. Понад сто років з часу активного освоєння туристами Карпатських гір тільки те і робилося, що скупо констатувалися факти про нещасні випадки та нанесену шкоду лісовим масивам.
Втім працівники рятувальних загонів на сьогодні мають достатньо інформації про потенційно небезпечні схили. Як правило, великі лавини зі схилів Чорногорського хребта, полонини Боржава та у Горганах сходять у багатосніжні зими. Однак поняття багатосніжна зима – доволі відносне явище. Зима у горах триває до середини квітня, і часто критична кількість опадів припадає саме на березень-квітень. Прикладом цьому є цьогорічна зима. Проте велика кількість снігу в горах не завжди означає перспективу сходження численних лавин.
Скажімо, зима 1996 року була багатосніжною. Та все ж поступове, не різке, підвищення температури призвело до повільного танення снігу. Відтак, у горах майже не спостерігалися великі руйнівні лавини, а долини не навістили люті повені. Винятком цьому є, можливо, чи не єдина лавина, що зійшла того року зі східних схилів гори Пожижівська, яка знищила кілька гектарів лісу. Сліди її ви можете й досі побачити під час переходу старою австрійською стежкою (райштоком) з турбази Заросляк до озера Несамовитого.
Тому варто зосередитися на найважливіших чинниках, що спонукають великі маси снігових кристалів втрачати зв’язок та рухатися під дією тяжіння у долину.

Великі опади снігу в горах
Більшість дослідників апелює до того, що великі руйнівні лавини прямо пов’язані з великим обсягом снігу, що випав у горах. Це є характерним для гір висотою понад 3000 м. Близько 90% лавин за спостереженнями дослідників сходять під час снігопадів та три наступні дні після їх припинення. У Карпатах здебільшого це так звані сухі лавини, і, як не дивно, їхній енергетичний потенціал не є високим. Насамперед це пов’язано з тим, що перепади висот не такі вже й великі. До зони рідколісся, чи зони високогірної тундри, перепад висот від найвищих вершин є не більшим, ніж 500 м.
Окрім того, велика частина гірських схилів вкрита високогірною сосною (жерепом), високогірною вільхою (леліччю) та ялівцем. Присутність цих рослин на схилах стає своєрідним природнім антилавинним гальмом. Сухі лавини у Карпатах можливі у тих місцях, котрі порослі травою, так званою псюнкою, котру не поїдають навіть вівці. Це доволі висока шовковиста трава, котра може слугувати ковзькою основою для руху снігової маси. Такі схили характерні для Свидовця, Боржави та полонини Красна.
Однак там існує фактор вітру, котрий є вагомим у лавиноутворенні. Сезонність вітрів у Карпатах є очевидним явищем. Найбільш шквальні вітри припадають саме у зимовий період. Властиво через те на відкритих гірських схилах зимою сніговий шар довго не затримується – його здуває вітер. Натомість сніг там набуває нової якості – він стає настом. Цей наст на гребенях гір набуває вивітрених форм під впливом сонця та постійних шквальних вітрів. Це так звані заструги. Заструги слугують додатковою перепоною для лавиноутворення.
Для прикладу, північно-східний схил, яким традиційно піднімаються на Говерлу туристичні групи, за всіма ознаками є лавинонебезпечним. Та домінуючі вітри спресовують сніг до стану насту і там ніколи не спостерігалося сходження лавин. Проте треба остерігатися. Адже велика маса снігу, що накопичується у безвітряну погоду, – а це можливо навіть на Чорногорі, – може у будь-який момент стати критичною.
Сухі лавини можливі у карах, або так званих цирках, де вітри не мають достатньої сили, щоб пересувати снігові маси. Там за зиму товщина снігового покрову в окремих місцях може сягати до 10 м. Сніг у тих місцях після снігопадів зазвичай пухкий і здатен легко ковзати як по траві, так і по заледенілих під впливом сонця крутосхилах. Варто застерегти, що західний схил Брецкула – найближчого сусіда Говерли – є вкрай небезпечним. Однак безпечні лижники та сноубордисти часто підрізають його під час спуску з Говерли. На мою думку, попри всю повагу до праці рятівників, там мали б зимою стояти попереджувальні знаки. Відсутність інформації є серйозним недоліком у роботі МНС.

Різка зміна температури
Звісно, що зміна температури призводить до перекристалізації снігового покриву. Це створює напругу у товщі снігу, котра за одну мить може спричинити так звану сепарацію, або його відрив. Особливо небезпечною є перекристалізація снігу у верхніх шарах снігового покрову. Це часто супроводжується тим, що між нижнім та верхнім шарами утворюються щось на зразок повітряної подушки, а великі кристали снігу не дають достатнього зчеплення між двома шарами. Тоді найменший зовнішній чинник може спричинити сходження лавини.
Та найбільше руйнівних лавин фіксується у березні та квітні. Підвищення температури та дощ призводять до того, що сніговий покров важчає, і , головне, втрачається зчеплення між сніжинками. Водночас замерзла земля слугує немовби підошвою для ковзання снігу в долини. Тоді власне і спостерігаються найбільші лавини. Це мокрі лавини з великою питомою масою. Вага одного кубічного метра снігу сягає 700-900 кг. Як відомо, снігова маса, яка почала рух у долину, набуває текучих форм. А спинившись, вмить кристалізується і стає чимось схожою на бетонний конгломерат. Вижити в обіймах такого конгломерату практично неможливо.
Мабуть, найпотужніша у Чорногірському хребті за останні десятиліття мокра лавина зійшла з північного відрогу гори Ребра (2035 м) 1996 року. Відлам снігового покриву відбувся на площі орієнтовно 3 га. Після чого лавина, набравши сили, спала в урочище Гаджина, знищила біля 10 га лісу та рідколісся і тимчасово перекрила русло потоку.

Вітер
Вітер, зрозуміло, є одним з основних факторів лавиноуворення. Як вже писалося, вітер надуває у карові цирки велику кількість снігу. Більша частина його в Карпатах з настанням тепла активно топиться. Тільки зовсім небагато трансформується у лавинну масу. Провідником лавинам слугують жолоби, кулуари, рівчаки. Більшість з них – це невеликі лавини об’ємом до 30 м. куб. Та і цього достатньо, щоб вони були потенційно небезпечними для людського життя.
Вітер водночас формує по гребенях гір часто гігантські карнизи, що можуть сягати розмірів триповерхового багатоквартирного будинку. Можливо, це порівняння невдале, але іншого відповідника я не знайшов. Особливо великі карнизи мені доводилося спостерігати на Чорногорі у 1984 році. Обвал деяких з них спричинив доволі потужні лавини. З власних спостережень, така лавина зійшла того року зі східного схилу Туркула. Довжина лавинного язика сягала понад 250 м.
Як правило, карнизи мають північну, рідше – західну орієнтацію. Мабуть, це пов’язано з тим, що північні схили Українських Карпат стрімкіші і вітер формує шлях розгону з більш пологих схилів – південних. Але це лише моя думка. Більш вагоме слово з цього приводу нехай скажуть метеорологи чи географи.
На стишених від вітру північних схилах сніг осідає та залишається на гребенях у формі надувів (карнизів). Зрозуміло, що перебувати на північних схилах у туманну погоду є легковажним заняттям. Варто ще зазначити, що сніг на цих схилах затримується значно довше. У середині травня лавини на Чорногорі не є дивом.

Топографія лавин та безпека
Насамперед потрібно виходити з постулату, що всі схили Карпат вище 1200м є лавинонебезпечними.
Тому топографію лавиноформуючих схилів слід поширити на всю високогірну територію Карпат. Північні сили, як зазначалося, є значно небезпечнішими з причини більшого нагромадження снігу. З власного досвіду можу підтвердити, що існують традиційні схили, де щонайменше раз на рік сходять лавини. Снігова маса на цих схилах має особливе рельєфне розташування, котре укупі з метеорологічними умовами акумулює критичні снігові маси. Опису таких схилів, на жаль, досі у науковій та рятівничій літературі немає.
Тому туристу доводиться покладатися на власний досвід, щоб уникнути нещасного випадку. Беручи до уваги давню альпіністську істину про те, що кваліфікація альпініста щодо лавин та льодовикових тріщин мало що важить, слід очікувати збільшення нещасних випадків пропорційно до збільшення кількості відвідувачів високогір’я. Але якщо у високих горах альпіністу доводиться свідомо ризикувати, то у Карпатах рятівні служби мають можливість хоча б попереджувальною інформацією застерегти туристів від непродуманих дій.
 
Десять заповідей антилавинної безпеки:
1. Насамперед: прочитати книгу дослідника лавин Отуотера Монтгомері “Мисливець за лавинами”.
2. Відмовитися від походів у гори під час і після снігопадів.
3. Відмовитися від походів у туманну погоду.
4. Отримати консультацію у рятівничої служби.
5. Уникати схилів, котрі мають неоднорідну структуру снігу.
6. Уникати великих стрімких засніжених площ.
7. Уникати кулуарів та карнизів, намагатися рухатися гребенями гір.
8. Уникати схилів, які відлунюються на ваші кроки специфічним “ухканням”.
9. Уникати стрімких схилів під час відлиги.
10. Особливе застереження для лижників та сноубордистів: не бравувати.

Сім заповідей для тих, хто потрапив у лавину.

1. Якщо ж ви опинилися усередині лавини, намагатися закрити рот та ніс від попадання снігу.
2. Намагатися утримуватися на  поверхні лавини плавальними рухами та звільнитися від рюкзака, лиж, сноуборда.
3. Негайно після зупинки лавини створити перед собою так звану дихальну подушку.
4. Визначити слиною “верх” та “низ”.
5. Намагатися вибратися зі снігового полону.
6. Якщо ж це Вам не вдається, слід повідомляти голосом про своє нещастя.
7. Молитися.

*Сергій Озерківський – львівський альпініст, загинув 1988 року під час сходження на вершину Урал у Центральному Кавказі.

comments powered by HyperComments
0 0 votes
Article Rating
0 Comments
Inline Feedbacks
View all comments