Насолодіться осінніми Карпатами! Виїзди за графіком на "Скелі Тустані" і "Карпатський трамвай". Поспішайте забронювати місця!

Чудодійні купелі “галицького Баден-Бадена”...

Великий Любінь — один з найстаріших польських курортів. Його води ще у ХVI столітті дослідив Войцєх Очко — придворний лікар польського короля Стефана Баторія, якого ще називали однією з найосвіченіших людей Речі Посполитої того часу.
Любінські джерела за вмістом сірки є найконцентрованішими у Європі. Хімічний склад їхніх вод не змінювався протягом кількох десятиліть. Підтвердженням цьому є аналізи Теодора Торосевича — дослідника і “піонера” багатьох курортів Галичини, який 1828 року описав цілющі властивості джерел Любіня.
Як стаціонарний бальнеологічний і кардіологічний курорт діє з 1778 року.  “Європейським” зробив його в ΧΙΧ столітті Констант Бруніцкі (хрещений єврей Брунштайн). Він виграв увесь Любінь разом із курортом в карти у попереднього господаря Яблоновського і одразу ж взявся модернізувати здравницю. За його часу з’явилася нова водолікарня. Її корпусам заповзятливий єврей надав імена своїх доньок — “Софія”, “Марія” і “Гелена”, а джерела отримали імена синів — “Людвіг” та “Адольф”. Тоді Великий Любінь перетворився на відомий європейський курорт з модерними, як на той час, пансіонатами та готелями. Після смерті Бруніцкого купальні перейшли його синові Адольфу, якому Любінь належав до 1939 року. Загинув Адольф у Сибіру 1941 року.
Хоча “панським” курорт був ще за часів Яблоновських, саме Маріанна Яблоновська на початку ХХ століття розпорядилася вибудувати купелі для заможних львів’ян. Проживали господарі переважно у Львові, але в родинному маєтку приймали дорогих гостей.
Поміж відпочивальників Любіня були “Фредрусі”, як їх глузливо називали тут, зокрема брати графа Александра Фредра Генрик і Северин. Останній писав у листах до Александра, що саме тут, у Любені Великому, прагнув віднайти свою “силу нижче паса, що була ослабла після стількох наполеонівських кампаній”. Про своє перебування у Любіні він писав ось що: “Їдемо чи сьогодні, чи завтра у Любінь, там ми відпочивали і добре колись бавились, йшли спати о п’ятій ранку, а вставали тільки о дванадцятій”. Листи були написані 1814 року, отже, так активно жив Александр, коли йому було всього лиш 16 років!
Вже будучи чоловіком Софії Яблоновської, 1832 року граф Фредро приїжджав у Любінь лікувати подагру. Тоді він теж полюбляв брати участь у азартних іграх.
Мати Софії не надто охоче спостерігала за відвідинами Александра до Софії, бо цікавили її винятково гроші.
“Любінь тоді кишів золотом. Убогі будинки і купальні навколо джерел коштували 4000 дукатів, пивовар варив 3000 бочок пива… Щонеділі господарі броварні і гуральні, а улітку і власники купалень приходили до каси з пачками купюр, у супроводі прислужників, що тягнули мішки зі сріблом і міддю”, — писав Людвік Яблоновський, брат Софії Фредро, якому в спадок перейшов палац Яблоновських.
Популярна там була ще одна гра, до якої охоче долучалися Фредри: “До чорта стосів золота і срібла совалось по столиках”, — згадував швагро Александра. Коли був сезон, то відпочивальників було тут понад 500 осіб, якщо не враховувати їхньої прислуги.
У купальнях проводили бали, давали концерти львівських оркестрів і театральні вистави. “Поблизу купалень виникали так звані “панські будинки” із апартаментами для відпочивальників”.
В період обхожувань Софії Александром статки її матері були величезними, а маєток — достоту розкішний. В той час у казні Любіня були мішки срібла межи “списів і бунчуків козацьких із Корсуня”.
Зберігся також дещо пізніший опис приятельського життя Любіня 1832 року, який зробив той же Людвік Яблоновський після Листопадового повстання: “Купальні були вщент залюднені, там бавились або наші, або учасники повстання, увесь день грали в карти, всю ніч шаліли, танцювали і кохалися. Про купелі тоді не думалося, для сну не вистачало часу, і на обід теж. Щось там з’їдали поміж двома мазурками, кимарили, чекаючи наступного танцю. Таку тяжку роботу могли витримати лиш ті, хто витримав кампанію декілька місяців тому, проте кожен хотів бавитися, а не думати, і залишатися наодинці зі собою, бодай на короткий час, було великою неприємністю. Ми падали на ліжко тільки тоді, коли наші ноги нам не піддавалися. Після нетривалого сну зривалися на ноги, і, не питаючи, яка година, мчали межи люди, яких було багато, і вночі теж, і в бальній залі, і за столиками “диявола”.
Я проживав тоді за чверть милі від купалень; бувало так, що о 7 ранку я приймав гостей, до обіду готували стіл для десятьох осіб, а снідали дванадцять. Інколи, коли в сутінках усе стихало, а застелені ліжка вабили до себе білими простирадлами, саме тоді наче якийсь біс уселявся: засвічуються свічки, зачинає усе смажитись, варитись, пектися, готують морозиво, чай, триває забава до ранку. Йде дощ, важко вертатися, ноги стають самі не свої, тоді розкидаються подушки по усіх кімнатах, застеляються лежанки, крісла, дивани, і змучені тіла і душі стихають на якийсь час. Моя дружина заливалася гіркими слізьми, жадаючи навести лад в цьому безладі, бо її обурювали ті вакханалії. Маєток із 26 кімнат дійсно був казармою, де домашнім важко було знайти спокійний куточок”.
Як запевняли фахівці, крім опорно-рухової системи, лікували там і різні “жіночі” проблеми, зокрема безпліддя. А щоби закріпити ті результати, після проходження довгих процедур, вживання ліків, слід було переконатися, чи дало лікування бажаний ефект. І тут до комплексу процедур долучали також і любінську кавалєрку. Не одна панянка потім з радістю і подякою за сина чи доньку відгукувалась про ті чудодійні купелі…

comments powered by HyperComments